Історія закладу освіти

 

 

 

Зображення

 

 

Серед зеленого розмаїття вишневих садів АНД району на вулиці Стефана Таранушенка стоїть двоповерховий будиночок. Це Дніпровська гімназія № 18 Дніпровської міської ради…

 

А БУЛО ЦЕ ТАК

 

 

Історія виникнення теперішньої Дніпровської гімназії № 18 Дніпропетровської міської ради дуже складна. Виникла школа на базі вищого початкового училища, яке відкрилось одразу після Жовтневої революції в 1918 році і знаходилась вона в приватному приміщені по вул. Михайлівський. До 1920 року школа іменувалась "Чотирекласне вище початкове училище". В 1920 році школа була переведена на територію заводу ім. Карла Макса. Школа розмістилась в просторому приміщенні, яке займав до революції директор заводу. Частина класів розміщена була по вул. Бібліотечній, де зараз знаходиться 13 - лікарня. В 1921 році вона була переіменована в працешколу № 18. Завод шефствував над школою.

Перший директор заводу, бельгієць Жанвьє, був прогресивною людиною і користувався довірою робітників. Шефствуючий завод дуже допомагав школі в тяжкий час. Він постачав в школу опалення, відпускав засоби на придбання навчальних посібників, а іноді виплачував жалування вчителям. Тільки завдяки цій допомозі створився дружний і висококваліфікованний колектив вчителів. Школа мала великий авторитет серед населення. Також директорами школи були Лубенець Федор Яковлевич, Данілов Сергій Андрійович, Дадонов Микола Микитович. Школа була найкраща і передова в районі, тому у школі і відкрили 8-й клас. У перший час існування школи умови для навчання були дуже тяжкі. Самим учням доводилось ходити по дрова для опалення школи.

Драматичним гуртком керував педагог Беляєв Петро Миколайович. В гуртках, також, приймали участь і вчителі. Силами шкільного драмгуртка ставилися п'єси на сцені заводського театру. На обласних змаганнях драматичний і хоровий гуртки брали 1- місця.

Художнім гуртком керував викладач малювання Остапенко Олександр Микитович. Силами гуртка виконували художнє оформлення загальношкільної стінгазети "Росток", літературного журналу "Росток" , а також сатиричної газети "Юморикон" . Активну участь в цій роботі приймали Є. Олівер, Н. Полєхаєв, В. Щерпаков, Н. Нікітін.

Природознавчим гуртком керував викладач біології і хімії Міцкевич Петро Казимирович. В школі було дуже багато любителів природи. Вони разом з вчителями садили дерева біля водної станції, заводу " Комінтерн" , на Кирилівці і, звичайно, навколо школи і на її подворі.

Але діти жили дружно і не горювали. Та робота, яку проводили учні школи прекрасно розповідає про той ентузіазм і про ту енергію, з якою робили діти . Було ще багато гуртків: фізкультурний, хоровий, драматичний, шаховий, художній, літературний, переплетний, естрадний, фотогурток "Затійник" та інші. Хоровим гуртком керував викладач співів Вєтров Григорій Семенович. Це була дуже хороша людина і організатор. В хорі приймали участь, як учні, так і вчителі. Хор організувався поступово, спочатку із окремих класів. Заняття проводились 2 рази на тиждень. Діти були зацікавлені, з великим бажанням працювали, чим і пояснювалися ті досягнення, які мав хор в 1939 році. В репертуарі хору було дуже багато пісень. Деякі з них: "Вічний революцінер", "Юнацька кров шумить у наших жилах".

За зразковий виступ на радіоолімпіаді в 1931 році хор отримав похвальну грамоту, а кожний учасник - іменне посвідчення.

Школа в період окупації

22 червня 1941 року школа №18 перестала працювати. Тут розмістились літній штаб і лазарет Радянської Армії 25 серпня фашисти зайняли Амур - Чорнозем. В приміщення школи організувалась німецька жандармерія, на чолі якої був Димов, перекладач - Вагнер, поліцаї - Бердовщиков, Іваниця, Перець.

В приміщенні їдальні катували людей. Із поліції заарештованих, в тяжкому стані, пересилали в гестапо, що знаходилось на Воронцовці.

Під керуванням Іванова був створений партизанський загін. В загін входили: Павло Соколов, Іван Гавриленко, Марія Вохаус, Марія Кудлай, Аня Давидович. Група запалювала склади, рятувала військово - полонених, зпалила пилораму. Тут вели підпільну роботу комсомолка Галя Андрусенко, яка 9 років провчилась в нашій школі, і Павло Соколов.

23 вересня 1943 року німці, відступаючи, завдали багато лиха мешканцям, знищували на своєму шляху все: підривали і палили будинки, вбивали дітей, старих людей, жінок. Повністю було спалено будівлю 18 школи, зостались тільки стіни..

25 вересня 1943 року війська Радянської Армії звільнили АНД район від німців.

                                                             

Роки після війни...

Поступово відродилися з попелу та руін фабрики і заводи.

В 1956 році відродилась і наша школа. Завирувало дитячим багатоголоссям і шкільне життя. Залежно від кількості учнів, школа була то середньою, то неповною середньою.

На дисципліну, в той час, вчителі не скаржилися, працювали дружно і згуртовано. Влаштували виставки досягнень школи, які відвідували батьки . Школа, її авторитет, кадри вчителів і помітні успіхи у формуванні світогляду нового радянського учня - багато у чому заслуга Лубенеця Ф. Я. Він зумів залучить до діла створення нової по духу школи заводське суспільство (шефів).

У школі випускалась багато стінгазет, як наприклад "Юні спартаківці". В журналі і стінгазета розміщались малюнки талановитого учня Нільги Івана і вірші Кудридко - Заленяка.

В 1977 році пролунав останій дзвоник для перших випускників - десятикласників.

А як же жили, вчилися і проводили вільний час учні того часу? В школі склались свої певні традиції, які передавалися із покоління в покоління, через дитяче учнівське самоврядування: 1 - 3 класи - жовтенята; 4 - 7 класи - піонери; 8-10 класи - комсомольці.

Проводилось дуже багато заходів, таких як: парад жовтенятських загонів, військово-спортивне свято "Зарниця", змагання, зустрічі з ветеранами, підпільниками, проводились збори макулатури, металолому.                                                   

Деякі випускники школи прославились у Другій Світовій війні, такі як: Г.П. Бутроміїв, А.П. Соколов, М.Є. Дудєнков, В. Ушаков, І.П. Орленко.

 

Льотчик, Герой Радянського Союзу, Іван Павлович Орленко народився 26 квітня 1914 року, жив по вул. Ротній, 11

вм. Дніпропетровську.

В 1928 році закінчив 7 класів СШ 18, поступив в фабрично-заводське училище при заводі "Юний металіст". В 1929 році вступає в ряди Ленінського комсомолу. В 1934 році поступив в льотну академію в м. Луганську, яку закінчив в 1936 році.

З 1936 року служить в 13 бомбардирному авіаполку, який розміщається на станції Сеща Орловської обл. Вступає в ряди КПСС.

В 1938 р. в квітні отримує звання лейтенанта і призначається командиром ланки. В 1939 р. війна з біло-фінами. Награда " За відвагу "

В 1941 р. бере участь Другій Світовій війні. 28 вересня 1941 р. І. Орленко загинув.

 

Цим жила і прославила себе наша школа. Тому в 1975 році піонерській організації було присвоєно ім'я І.П. Орленка, а в 1976 р. комсомольській організації - ім'я В.Ушакова.

 

Льотчик, Герой Радянського Союзу Віктор Георгієвич Ушаков народився 1 березня 1914 року. Жив по вул. Михайлівській в м. Дніпропетровську. Закінчив СШ№ 18.

Після закінчення школи, пішов вчитися в фабрично-заводське училище при заводі ім. Карла Лібкнехта.

В 1934 році був направлений в Ворошиловградську школу пілотів. Після закінчення був відправлений на Дальний Схід в 150-й бомбардувальний полк.

В 1939 році приймав участь у боях проти японських імперіалістів. Нагороджений орденом Червоного Прапора.

Приймав участь у Великій Вітчизняній війні.

В листопаді 1942 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В 1956 році при виконанні спеціального завдання загинув.

Був похований в м. Москві на Ваганьковському кладовищі.

 

Геройські традиції продовжено наступним поколінням учнів школи.

 

Так, в місті Дніпропетровську 23 серпня 1965 року в 'сімї робочих народився хлопчик, назвали Сашею. Ніхто не знав, яка у Саші буде доля, а доля у нього була жорсткою.

Дитинство Саші пройшло щасливо, радісно. В 1972 році пішов у 1 клас СШ № 18, і повела його у країну знань перша його вчитель - Шаповалова О.І.

В 1975р. вступив в піонери, а в листопаді 1979 року в комсомол.

Спортсмен, веселий, добрий, розумний, він міг реалізовувати свої здібності в різних ділах: спортивних змаганнях і в образі Діда Мороза біля новорічної ялинки.

Після закінчення школи в 1982 році поступив нанавчання в ПТУ 12 на електрогазозварювальника. Училище закінчив на відмінно.

1983 р. був закликаний до рядів Радянської Армії. Був направлений в Афганістан. Ось там його і спіткала доля.

Загинув Олександр Козачко 28 червня в бою під Кабулом.

 

Вчителі-ветерани

Розмовляючи про школу, не можна не згадати наших учителів. І зараз колишні учні з великою вдячністю згадують своїх улюблених викладачів :

  • ЛАРИСУ ПЕТРІВНУ ФРАНЦУЗАН
  • НАТАЛЮ ДАВИДІВНУ ЗОЛОТОВУ
  • ГАЛИНУ ДМИТРІВНУ НАМУС
  • ЛІДІЮ ІЛЛІВНУ КУЗІЛЕНКОВУ
  • АДУ ОЛЕКСІЇВНУ ПОТІХЕНЧЕНКО
  • РАЇСУ ПЕТРІВНУ КАС`ЯН
  • КАТЕРИНУ ІВАНІВНУ ШАПОВАЛОВ
  • ОЛЕКСАНДРУ ДМИТРІВНУ ФУРСОВУ
  • ТЕТЯНУ ФЕДОРІВНУ ГЕМАЙ
  • ОЛЕНУ ОЛЕКСІЇВНУ КРАВЧУК.

Середній школі № 18 дев’яносто три роки. Отже вісім поколінь здобули освіту в цьому закладі. Є чим пишатися школі. Сотні її випускників стали достойними громадянами нашої держави, активними жителями міста.